Деяких постраждалих привозили у багажнику: у Харківській лікарні невідкладної допомоги розповіли, як зустріли війну

У перший же день війни у лікарні невідкладної допомоги  поповнили запаси ліків та медичних матеріалів, виписали  максимально всіх, кого могли. А решту перевели з палат у коридор, дотримуючись правил «двох стін». Готувалися до прийому пацієнтів...

Тяжкі історії порятунку та сумні історії втрат міської клінічної лікарні швидкої та невідкладної допомоги розповіла медичний директор Олена Полещук.

Останні оперативні новини Харкова у нашому Telegram-каналі. Підписуйтесь, щоб бути в курсі найважливішої інформації

«Лікарня тремтіла від вибухів, але хірурги продовжували оперувати. Пишаюсь кожним нашим працівником: лікарями, медсестрами, санітарками – усіма.

Війна залишає багато важких історій. І лікарі – перші, хто стикається з ними. Вранці 24-го всі, хто має цього дня працювати, були на роботі. Потім приїжджали інші лікарі, медсестри, санітарки, але залишалися жити і працювати тут. Емоційно дуже тяжкими були перші дні, перший місяць війни. Ніхто не знав, що буде далі. Просто працювали, просто лікували. У цей час стало зрозуміло, хто на що здатний.

Деяких постраждалих привозили у багажнику: у Харківській невідкладній роботі розповіли про роботу в умовах війни. Фото: МОЗ

У перший же день війни перевірили запаси ліків та медичних матеріалів, забрали залишки зі складів. Виписали із лікарні максимально всіх, кого могли. А решту перевели з палат у коридор, дотримуючись правил «двох стін». Готувалися до прийому пацієнтів.

І першою була дівчинка 16 років. Її привезли одразу до реанімаційної зали. На жаль, врятувати її не було жодного шансу. Лікарі констатували біологічну смерть. Міцний чоловік, який привіз її, почувши це, схопився за голову, закричав, заплакав і вибіг із лікарні. Це було перше горе, яке ми побачили, завдане нам війною.

Потім ще багато людей. Було таке, що нам майже одразу привезли 32 пацієнти різного ступеня важкості. Усі вони постраждали від осколкових поранень. Їх привозила не лише швидка. Постраждалих везли усі небайдужі на своїх авто, а декого – у багажнику. Працювали дуже швидко. Оглядали, доставляли до операційних.

Одного разу вночі ракета прилетіла за кілометр від нас. Було таке почуття, що ліжко підстрибнуло разом зі мною. А було таке, що винищувач літав над лікарнею і бомбардував кілометрів за два-три від нас. Хтось бачив його з вікон, хтось прямо над собою. Пам'ятаю нашу санітарку. Вона плаче, каже: "Він такий великий, так близько, так низько". Тоді не тільки вікна та двері, здавалося, що вся бетонна конструкція лікарні тремтіла.

Але були й добрі історії, які підтримували нас. Десь наприкінці березня привезли жінку 50 років, у якої від розбитого вибуховою хвилею шибки на обличчі було безліч крихітних поранень. Їй обробили рани, госпіталізували. Якийсь час вона перебувала у лікарні. Вона дуже дякувала всім, хто їй допоміг. А коли виписували, чоловік подарував їй величезний букет рожевих тюльпанів.

Днями було багато дзвінків. Волонтери просто дзвонили по телефону та питали, що потрібно: медикаменти, перев'язка, їжа? Вони поставили у лікарні дві бочки по 750 літрів і щодня заправляли їх питною водою. У мене навіть зараз мурашки по шкірі. Наші молоді хлопці, такі відверті та щирі, з одним бажанням – допомогти.

Завдяки їхній допомозі ми могли прогодувати і пацієнтів, і медиків, і їхні сім'ї, які ховалися від обстрілів у нашому бомбосховищі. Лікарня працювала 24/7 і давала притулок нужденним.

Чи ми боялися? Звісно. Тому що медики теж люди, і теж можуть боятися. Але, незважаючи на обстріли, дуже близькі та гучні, продовжували надавати медичну допомогу. Приймали хворих, проводили обстеження на рентгені, лабораторії, томографі. У відділеннях продовжували лікувати, ставити крапельниці та робити уколи, в операційних оперували. Пишаюся кожним нашим працівником: лікарями, медсестрами, санітарками – усіма»

Читай всі новини Харкова в Facebook і підписуйся на нас в Instagram і Viber.