"Голодні собаки нападають на людей": окуповані ізюмчани просять про "зелені коридори"

Росіяни перекрили виїзд із Ізюму. Навіть до окупованого Куп'янська майже неможливо дістатися. У місті панує терор: загарбники катують чоловіків, не дозволяють ховати померлих. Родичі тих, хто залишаються в полоні окупантів, волають про допомогу.

Про це розповіла волонтер Юлія Чередник, пише Kharkiv Today.

Останні оперативні новини Харкова у нашому Telegram-каналі. Підписуйтесь, щоб бути в курсі найважливішої інформації

Юлія Чередник наприкінці березня врятувала з Ізюма сина та бабусю. Тоді ще можна було на човнах і пішки дістатися до захопленого міста. З цього часу вона допомагає землякам вирватися з окупації, передає в Ізюм ліки та необхідні речі. Але це все складніше зробити. Зараз майже всі шляхи до міста перекрито, виїхати важко навіть на окуповану територію.

Стежка життя через ліс

Три з половиною місяці Ізюм живе у стані війни. Вона почалася тут дещо пізніше, ніж у Харкові. Перші дні місто не обстрілювали, і тому багато хто навіть поїхав туди рятуватися з Харкова. Як виявилося, це була фатальна помилка. Юлія Чередник згадує, що перші дні війни, доки росіяни не зайшли до Ізюму, з міста можна було виїхати. Але організовану евакуацію не оголошували, тож люди залишилися вдома.

"На початку березня ще можна було виїхати, але ніхто цим не займався. І навіть самостійно люди не виїжджали, тому що не було заклику до цього. Все, що чули люди – все добре, ситуація контрольована. Хоча на все місто Ізюм було підготовлено всього 11 бомбосховищ", - каже Юля.

Її саму війну застала у Києві, в Ізюмі жила бабуся, у якої на той час був син Юлії, батько із сім'єю, друзі та родичі. Через знайомих волонтерів із Дніпра та Краматорська жінці вдалося організувати евакуацію, але тоді умовити бабусю покинути місто не вдалося. 3 березня волонтерські автобуси вивезли з міста 60 людей, шостого вранці вдалося здійснити ще один рейс, а по обіді до міста вже увійшли росіяни. І Юлія втратила зв'язок із рідними.

Юлія Чередник із сином. Фото: Юлія Чередник/Facebook

Щоб урятувати сина та бабусю, Юля розробила цілу спецоперацію. З Києва на схід у ті дні було дуже важко дістатися. Через триденну комендантську годину в столиці не можна було вийти з дому. До Дніпра Юлія доїхала лише 18 березня. Через місцевих волонтерів почала дізнаватися, як можна пробратися на північний берег Сіверського Дінця.

"Знайшла човен, вийшла на ізюмську тероборону. А вони мені через волонтерів передали таке: "Носа не пхайте через річку. Якщо дівчина пливе на човні в броні, її знесе снайпер, якщо їхатиме так — зловлять і зґвалтують". Ми тоді не знали ще про Бучу, але такі випадки вже були в Ізюмі", — згадує Юлія Чередник.

Жінка поїхала з волонтерами навколишніми селами, роздавала гуманітарну допомогу та питала, як можна дістатися додому. З одного села в човні довелося плисти в інше і там уже вдалося знайти місцевого чоловіка, який по лісових стежках виводив людей із Ізюма. Так він вивів до Юлі її сина та бабусю. Це було 23 березня. А незабаром про цю стежку довідалися окупанти.

"Наступного дня цей маршрут уже почали обстрілювати. Минуло два тижні, волонтери ще раз вирішили туди з'їздити, але повернулися живими не всі. Врятували близько 50 людей, всі вціліли. А легкова машина з волонтерами трохи застрягла у бруді - її розстріляли", - розповіла Юлія.

З того часу вона допомагає землякам, яким вдалося виїхати з міста та іншим переселенцям: облаштувала тимчасове житло у Києві, збирає гуманітарну допомогу. Але все частіше вона залишається на складі. Передати щось у Ізюм все важче.

Багато п'ють і не дають ховати померлих

Чи не єдиний шлях, що залишився з Ізюма на волю, — через Куп'янськ та Печенізьку дамбу. Але на четвертому місяці окупації мало хто може подолати цей шлях.

"Більшість людей не можуть скористатися шляхом через дамбу — багато хворих, багато лежачих, люди майже не мають грошей. Навіть якщо гроші є, немає водіїв. Відправили бусик з Куп'янська — водія викрали, побили і відвезли до Росії за те, що він вивозить людей. Це поодинокі випадки, коли хтось погоджується їхати", - розповідає волонтер.

Іноді все ж таки людям вдається виїхати. І лише тоді вони можуть розповісти всі страшні речі, які з ними відбувалися в окупації, бо телефоном ізюмчани намагаються нічого не говорити, навіть якщо вдається знайти мобільний зв'язок — розмови можуть прослуховувати.

"Тиждень тому через Печеніги поїхала моя знайома з дитиною. Вони досі перебувають у глибокому шоці. Два місяці вони жили у підвалі ліцею, де було дуже багато людей. Вийти було неможливо, замість туалету — ведро".

Поліклініка в Ізюмі – медикаментів у місті немає. Фото: Юлія Чередник

Чоловіків із Ізюму не випускають. Багато хто зник безвісти і, ймовірно, був замучений. Багато померлих — від уламків, від звичайних хвороб, бо нема чим лікувати, від куль окупантів. Найлютіші із загарбників, за свідченням місцевих, — мобілізовані з "ЛНР". Люди кажуть, що вони ображені на Україну за те, що вісім років начебто "не звертала на них уваги" та намагаються помститися.

"Вони дуже багато п'ють, вимінюють самогонку на гуманітарку. Якось ці п'яні окупанти застрелили дітей 12-13 років, учнів 11-ї школи. Діти бігли до підвалу, але не добігли хвилин 5 до початку комендантської години, вони побачили їх і розстріляли. Таких випадків там багато”, - каже Юлія.

На вулицях та в будинках досі лежать померлі. Під пішохідним мостом через річку утворився ще один міст із тіл людей, яких розстрілювали снайпери за спроби перебратися на інший бік річки. Померлих не дозволяють ховати на цвинтарях, кажуть – там заміновано. Тих, кого рідні поховали самі на подвір'ях, викопують і кудись вивозять — багато хто вже не знаходить могил родичів.

На вулицях розвелися зграї голодних безпритульних собак, які живляться тілами померлих та нападають на живих. Через відсутність води у місті почала поширюватися короста — воду для споживання, купання та прання беруть у річці. Юлія Чередник та інші ізюмчане записали звернення до Володимира Зеленського з проханням підключити міжнародні організації та звільнити людей з окупації.

"Маріуполь боровся - і він отримав свій коридор. Ми розуміємо, що це непросто, це може зайняти час, але треба почати домовлятися з Червоним Хрестом та міжнародними організаціями, бо в Ізюмі теж люди", - каже волонтер.

За різними оцінками в Ізюмі залишаються 12-15 тисяч людей.

Читай всі новини Харкова в Facebook і підписуйся на нас в Instagram і Viber.