За два місяці після звільнення села Мала Рогань у передмісті Харкова українські військові продовжують збирати тіла вбитих окупантів. Росіян знаходять у лісосмугах, на городах та у вигрібних ямах. Частину з них вбили свої.
Про це повідомляє "Суспільне".
Могила з іменем
Жителі села ведуть офіцера Оперативного угруповання військ "Харків"Антона Іваннікова до однієї з могил. Капітан займається описом та вилученням тіл окупантів. Тіло росіянина прикопане на задньому дворі приватного будинку. Поруч лежить шмат картону із написом (табличку, ймовірно, зробили місцеві): "Тут похоронен рос. окупант Намчал Артыш Оолович, 22.07.1998, Республика Тыва". Могила неглибока, до пів метра. З-під землі стирчить нога у зимовому взутті — українські війська відбили село наприкінці березня.
Двоє копачів починають працювати. Час від часу лаються через сморід. З-під землі дістають каску, трохи згодом — бронежилет. На них миттєво злітаються мухи. Капітан знаходить серед речей карту російського банку.
"Нам важливі не тільки картки, нам важливі будь-які речі, за якими ми можемо ідентифікувати це тіло та приналежність до Російської Федерації", — говорить Іванніков.
Людей виганяли з хат
Поки двоє чоловіків продовжують розривати могилу, у них за спиною порається Станіслав — висаджує лук на городі. Ділянка належить його тещі.
"Просто "ввічливо" постукали і "ввічливо" вигнали усіх на мороз", — продовжуючи сапати грядки, згадує чоловік початок лютневого вторгнення. Від двоповерхового будинку родини лишилися фрагмент стіни та підвал.
"Тут був медпункт чи штаб, тому що дім великий", — киває Станіслав у бік могили.
Тіло росіянина витягають з ями за пів години. Разом із каскою, бронежилетом та шматком картону, на якому вказане прізвище уродженця Тиви — кладуть до білого мішка.
Капітан йде вулицею, де не лишилося жодного вцілілого будинку. Майже на кожному подвір’ї стоять розстріляні чи побиті уламками авто. Влучанням снаряду обвалило частину місцевого храму, який належить Російській православній церкві. У дворі навпроти стоїть спалена російська "маталига" – бронетранспортер на гусеницях. Офіцер зупиняється, побачивши на узбіччі кинуту росіянами форму.
З внутрішньої сторони знаходить підшитий клаптик із прізвищем: "Гусєв Є. С. Так звана у армійському середовищі "бирочка". Вона може дати належність до військової частини. Ми збираємо усі документи, усі шеврони, усі картки. Надалі це допоможе нам з’ясувати, який військовослужбовець з якої бригади перебував у цьому населеному пункті".
"Танки у кожному дворі"
Разом із копачами він прямує на край вулиці. Тут, у каналізаційному колодязі, росіяни сховали тіла ще двох своїх вояків. Згори засипали їх піском. Крізь проламану стіну за ексгумацією спостерігає Олексій Шаповал. Кут його будинку пробило не влучанням снаряду — будинок ледь не завалив танк, коли вчергове паркувався.
"Він заїжджав. Просто ставив на моєму подвір’ї і ховався від Харкова, бо там стояли наші. Отам на бугрі наші стояли, а тут [російські військові] ховалися за хатами", — згадує Шаповал.
Ховаючись від української артилерії, танком росіяни пошкодили і цегляний сарай чоловіка. Поруч стоїть розчавлений легковик родини.
"Танки у кожному дворі. Танк, БТР, танк, БТР. Ось "бетер" один лишився, "бетер" другий, командний лишився, який заїжджав, — показує чоловік на подвір’я сусідів. — Оце рахуйте, на вулиці — з десяток їх стояло. Техніки. Тобто, вони ховалися у дворах людських. За спинами звикли ховатися, за спинами дітей та жінок, так і ховаються", — розповідає пенсіонер.
У колодязі біля дому Олексія знаходять тіла танкістів — на формі видно відповідні нашивки. Трупи з півтораметрової глибини витягують мотузками, це триває близько години. Натягнувши футболки на носи, за цим спостерігають четверо підлітків.
Коли мерців підіймають, одного з копачів нудить від смороду. Капітан оглядає тіла. У одного з росіян — зв’язані за спиною руки і вогнепальне поранення голови. Іванніков говорить, окупанти могли вбити своїх же солдатів за спробу дезертирства або відмову йти у бій: "Вони тут дуже довго стояли. На сусідній вулиці ми знайшли яму, яка була прикопана, з п’ятьма трупами… Яма була засипана і ще спалена, з російськими військовими. Я можу пояснити це одним: цих дезертирів скинули у яму, спалили, щоб ніхто не впізнав".
"Батьки, мабуть, чекають"
Чекаючи на санітарну машину, яка забере трупи, один з копачів сідає перекурити. Дивлячись на мерців, чиї обличчя вже не розпізнати, Юрій бормотить: "І нащо ви тільки сюди припхалися". Увесь місяць, допоки Мала Рогань була в окупації, він намагався не виходити зі свого підвалу та не перетинатися з росіянами.
"Батьки ж, мабуть, чекають. Як і я б на сина чекав. Кожен батько, мати — переймаються. Батькам, мабуть, хочеться знати, де вони", — пояснює Юрій, чому взявся викопувати та тягати рештки окупантів.
Три білих мішки з рештками росіян Юрій та напарник вантажать до карети швидкої. Вже у морзі експерти опишуть тіла, спробують встановити точну причину сперті та візьмуть зразки генетичного матеріалу для подальших порівнянь у разі запиту російської сторони.
За особистими речами, говорить капітан Іванніков, ідентифікувати вдається не більше 10-15% тіл. За три дні роботи у Малій Рогані українські військові провели ексгумацію 12 вбитих окупантів. Їх можуть обміняти як на загиблих українських військових, так і на живих — тих, хто потрапив у полон.
"Ця процедура дуже тяжка, але буває таке, що охоче обмінюють", — говорить капітан.