Летние чтения: сегодня пройдет большой творческий вечер Сергея Жадана

Летние чтения: сегодня пройдет большой творческий вечер Сергея Жадана

В Харькове пройдет творческая встреча с поэтом, прозаиком, публицистом и общественным деятелем Сергеем Жаданом.

На "Летних чтениях" Сергей Жадан в неформальной обстановке пообщается с харьковчанами, а также почитает отрывки из с старых и новых произведений. 

"Говорят, Жадан - это вообще лучшее, что произошло с современной украинской литературой. В издательстве "КСД" вышли книги "Биг Мак. Перезагрузка", "Депеш Мод", сборник стихов "Господь симпатизирует аутсайдерам" и роман "Ворошиловград", а в этом году было опубликовано переиздание "Месопотамии" с иллюстрациями и роман-сборник "ДНК", - пишут организаторы на странице в Facebook.

"Летние чтения" пройдут 18 июля с 19:30 до 21:00 в образовательном хабе "Spalah" на улице Девичьей, 6.

Стоимость входа – 50 грн. Регистрация по ссылке.

Vgorode подготовил для вас несколько стихотворений Сергея Жадана, чтобы сделать ваш день немного приятней.

І жінка з чорним, як земля, волоссям

яку я знаю вже стільки років,

живе собі, не переймаючись зовсім,

поміж ранкового світла й вечірніх мороків.

 

Поміж заліза й гарячого листя,

поміж стін і пташиних криків,

поміж підземних русел, що переплелися,

поміж усіх своїх снів і фріків.

 

Вона ходить собі на стадіони й ринки,

ховаючи в куртці телефон і флягу.

І я готовий палити сусідські будинки,

щоби вона звернула на мене увагу.

 

Я готовий позбавити міста керування

і на портвейн перетворювати озерну воду,

лише б вона, згадуючи про моє існування,

писала мені листи про життя і погоду.

 

Я готовий влаштовувати на її вулиці страйки,

лише б бути ближче до її ніжності й люті

і слухати її постійні байки

про те, з ким вона спить і кого вона любить.

 

Я вигадаю нові літери та розділові знаки,

я вб’ю всіх старих поетів, які ще щось пишуть,

щоби вона забувала про те, що могла знати,

щоби вона дивилася в темряву й слухала тишу.

 

Небо за її вікнами буде холодне й зелене.

Дощ буде заливати пам’ять її невичерпну.

Хай забуває про все.

Хай забуває навіть про мене.

 

Лише про мене хай забуває в останню чергу.

 

Вночі я не встиг про це сказати

Ніч – це серця з золотими нервами.

А на ранок виходиш зі своєї казарми –

сонце вгорі

і туман між деревами.

 

Діти його просвічують душами,

основи його – вологі, останні.

Якщо не хочеш про мене думати –

думай про ці дерева в тумані.

 

Думай про них, коли тобі радісно,

думай, коли тобі хочеться плакати.

Дерева в тумані схожі на радіо –

діляться бідами,

діляться планами.

 

Якщо не хочеш про мене згадувати,

якщо не маєш сили та спокою,

думай про ліс, що стоїть загатою –

міцною, надійною та високою.

 

Думай про сталеве коріння,

думай про надрізи й крону.

Нехай ця земля, смоляна і осіння,

наповнить теплом

ніч твою чорну.

 

Думай про мокру траву між дюнами,

думай собі, ніби так і треба.

Я ж знаю, про що ти насправді думаєш,

коли ти думаєш про дерева.

 

Я знаю, я все це собі переховую

серед туману й огрому нічного.

Немає нічого випадкового.

Немає нічого.

Зовсім нічого.

Кожного разу, коли вони зустрічалися...

Завантажити

Кожного разу, коли вони зустрічалися,

коли сварилися і сперечалися,

все перекочувалося і не закінчувалось,

і кожного разу повітря засвічувалось,

з очей виганяючи найменший сумнів,

і історія їхніх дивних стосунків

не мала продовження і жодного змісту,

але варта того, щоби її розповісти.

 

Коли вони втомлювалися і поверталися,

коли вивітрювалися і не віталися,

боролися вперто зі своїми видіннями,

і говорили тільки з псами і тінями,

вони трималися болю і відчаю,

знаючи, що тільки їхньою вбивчою,

понівеченою, північною ніжністю

можна посперечатися з вічністю.

 

І коли їх вчергове ламало і кидало,

і планети над ними пливли розхитано,

коли їх знаходили ранками тихими,

відслідковуючи їхнє дихання,

вони зупинялися в мороці теплому,

й освітлювали навколишню темряву

зірками, сигналками й сірниками,

переплітаючись язиками.

 

І кожного разу, коли їх відспівували,

відстрілювали і хором підспівували,

ніби життя кримінальних ангелів

вичитували з церковних євангеліїв,

переповідали їхню історію,

темну, спотворену і нескорену,

переписану,

недоговорену,

ними самими

вкотре повторену.

 

Жінки

 

- Розкажи мені про свою подружку, про цю, нову,

з якою ти зараз живеш. Що там зараз між вами?

- Між нами зараз повітря. Я з нею просто живу,

так як діти живуть зі своїми страхами.

 

Це ось те, що між нами - її химерний маршрут,

яблука і вино, усе це її протестанство,

одяг, який вона носить у торбі, мов парашут,

і колір її волосся,

...................який вона змінює,

................................як змінюють громадянство.

 

Вона постійно зникає, у неї свої ключі

Вертається й засинає в тиші густій і свинцевій.

І я нажахано слухаю, як іноді уночі

серце її спиняється, наче трамвай на кінцевій.

 

Вона зупиняє час, що вперто кудись іде,

подзенькуючи при ході порцеляновим передзвоном.

Тоді вона підстригає своє волосся руде,

як підстригають траву, доглядаючи за газоном.

 

Вона це якось поєднує, мовби згортає сувій,

і тоді я теж помічаю, бачу так ясно й близько

і це життя, що тече, мов туш у неї з-під вій,

і смерть, яка відступає, наче розбите військо.

 

Виймає мені з долоні гострі скалки жалю,

торкається мого тіла, ніби важкого ужинку.

Ось саме тому я її і люблю,

як тільки жінка може любити жінку.

 

Коли вона повернулась, ближче вже до зими,

всі свої літні речі вимінявши на квиток,

в теплих її кишенях ховались портові дими,

а кров мала колір висушених 

трояндових пелюсток.

 

І я гортав її книги в перці, кориці й вині,

і слухав собі неуважно, як вона залива,

і як виростають у темряві, зріючи на глибині,

чорний камінь вугілля,

зелена рослина трава.

 

І сонце повільно скочувалось під тиском своєї ваги,

і вона розсипала борошно, мов дзвінкий порошок,

і чекала кожного вечора коли вже підуть сніги,

але сніг, на відміну від неї, 

так тоді й не пішов.

 

Декому краще вдаються приголосні, декому голосні

На неї не можна було не звернути увагу – вона сміялася уві сні.

Я подумав: вона так легко вгризається в шкіру, не знаючи, що ця шкіра моя.

Якщо вона коли-небудь прокинеться – добре було б дізнатись її ім’я.

 

Добре було б знати, звідки вона прийшла й куди поверталась вночі,

хто живе за тими дверима, до яких підходять її ключі,

чому вона нічого не може згадати й звідки в неї всі ці знання.

Якби наряд перевірив її кишені – хтось би точно отримав нове звання.

 

Якби вона почала писати спогади про кожну з отриманих ран,

її книга мала б такий самий успіх, як тора або коран,

чоловіки читали б цю дивну книгу, відчуваючи власну вину,

і палили б її на площах столиці, перш ніж почати війну.

 

Чоловікам не варто знати про наслідки, їм достатньо причин.

Коли їм, зрештою, дається все, вони наповнюють його нічим.

Коли вони говорять про спільне, вони мають на увазі своє.

З ними краще не говорити про те, що буде, щоби не втратити те, що є.

 

Але вона прокидалась і все починалося саме тоді.

Вона добре трималась на сповідях, на допитах і на суді.

Вона говорила, що краще зброя в руках, аніж хрести на гербах.

Коли вона вимовляла слово любов, я бачив кров на її зубах.

 

Стережіть її, янголи, беріть під крило легке.

Скажіть їй хай зберігає спокій, коли входить в чергове піке,

хай поверне мої рукописи, моє срібло й моє пальне,

до речі, спитайте її при нагоді, чи вона взагалі пам’ятає мене.

 

Південно-західна залізниця

Третя ночі, година рання.

На два вагони одна провідниця

забезпечує пересування.

 

Ходить, ніби Матір Тереза,

непевна, як погода осіння,

блукає – темна і нетвереза,

розганяючи сновидіння.

 

Я лежу в глибині вагона,

приречено, мов шахтар у забої,

везу пакет з головою Пітона –

чорного хіміка з Лозової.

 

Колись він був королем гідравлік,

мав постачальників за кордоном,

жив як міг, контролюючи трафік

між Тирасполем та Краснодоном.

 

Труїв своїм щемким сурогатом

молдаван та різних узбеків,

навіть був колись депутатом

по мажоритарному від есдеків.

 

Тепер я не сплю, хоч третя година

й сни підступали до мене тричі,

і слухаю, як його щетина

далі росте на його обличчі.

 

- Як ти, брат? – питаю. – Проспався?

Може тобі сигарет нарити?

- Ладно, - відказує він, - не парся -

з моїми проблемами тільки курити.

 

- Страшно, - питаю, - з того боку?

- Не страшно, - каже, - просто незвично.

Страшно було минулого року,

в Ростові, коли спалили шашличну.

 

А тут – ніби щось тобі не вернули,

і пам’ять волочиться, мов парашути.

Ходиш і забуваєш минуле.

Забуваєш – і не можеш забути.

 

Лише відчуваєш останнім нервом,

зубами і складками жировими

тонку межу, що проходить небом

між живими і неживими.

 

Так що вези мене, брат, додому,

в тихому, наче спів, вагоні,

вези мою безкінечну втому

і спомини мої невагомі.

 

Віддай мене товаришам по зброї,

нехай ці печальні п’яні бандити

тепер вирішують поміж собою

що з головою моєю робити.

 

Нехай пам’ятають усі мої звички,

голосу мерзлі глибокі озера

й легені – чорні, як рукавички

побитого безнадійно боксера.

 

Скажи тій жінці, що вміла любити,

нехай виходить з печалі своєї.

Все, що я міг для неї зробити –

це померти подалі від неї.

 

Така тепер між нами різниця.

Вклади сигарету мені до рота.

Смерть, вона як оця провідниця –

для неї це просто чесна робота.

 

Теплі сни, випадкові дати.

Все, що ти встиг запам’ятати,

все, що побачити довелося,

живе по смерті, ніби волосся.

 

Поговори зі мною, братка.

Палений найк, стара арафатка.

Ніч пливе, сутінь хитається,

повітря вдихається,

видихається.

СМОТРИ ЕЩЕ:

Музыка и литература: Сергей Жадан приглашает на фестиваль под Харьковом

Опера под открытым небом и казацкий конный театр: под Харьковом пройдет фестиваль "Гетманская слава"

"Книжная клюмба": в Харькове работает библиотека под открытым небом

Обсудить эту новость можно на нашей странице в Facebook

Читай все новости в нашем канале Telegram